about illustration

Праця і економічна діяльність

Праця полягає у свідомій, серйозній, цілеспрямованій діяльності людини для самовдосконалення, для користі всього людського суспільства, а головно - на Божу славу. Свідома праця властива тільки людині, адже поведінка тварин керована інстинктом. Папа Іван Павло ІІ розуміє працю в широкому значенні - не тільки як роботу в сільському господарстві, на шахтах, біля доменних печей, у будівельній галузі, а й як задіяність у “майстерні інтелектуальної праці”, як роботу лікарів та санітарів, як обов'язки жінки і матері, а також як “дослідження” і “керування.” Споконвічно праця не була виключно приватною справою, але суспільним служінням яке повинно сприйматися людиною як особисте життєве завдання.

Кардинал Йозеф Гьофнер говорить про сім значень праці та професії. 1) Праця є необхідністю, адже без праці не можливі ні самозбереження, ні збереження усього людського роду; неможливий і розвиток культурного життя взагалі. 2) Праця є шляхом до саморозвитку людини,  бо в праці людина розвиває саму себе. 3) Праця є засобом переображення світу і володіння ним.  Бог не лише дарував людині численні здібності для діяльності,  але  залишив її місце для творчої діяльності в цьому світі: “Наповняйте землю та підпорядковуйте її собі.” (Бут 1,28) Саме тому у праці людина стає співтворцем Божим і бере участь у постійному переображенні світу. 4) Праця і професія є служінням. Згідно з християнським світоглядом, праця є служінням одне одному. Різноманітні завдання, як потрібно виконувати в суспільстві, вимагають великої кількості різноманітних професій різного спрямування. Хтось вміє лікувати, у когось є хист навчати, хтось будує будинки, ще інший має талант до пошиття одягу. Своєю працею ми служимо іншим, а також залежимо від вмінь оточуючих нас людей. 5) Праця як покута. Папа Лев ХІІІ  наголошував: “Навіть у Раю людина не була б бездіяльною, але те, що до первородного гріха вона виконувала із власної волі, після гріхопадіння мусила виконувати як покуту за гріх, тягар якої мусить відчувати.” (RN, 14) 6) Праця як покаяння. Тягар роботи не є прокляттям, а покаянням. Більше того, святий  Іван-Павло ІІ стверджував: “Коли людина переносить тягар праці у єднанні з розп'ятим за нас Господом і разом з Сином Божим, у свою чергу, вносить лепту у спасіння людства. 7) Праця як прослава Господа. Праця є завданям від Бога й участю в Його тайні відкуплення, оскільки людина спасається завдяки власній праці. Для християнина кожна професія є покликом від Бога.

Логічним результатом праці є володіння певними матеріальними благами. Сукупність інституцій і процесів, які дають змогу планово і стабільно задовільняти людську потребу у володінні певними ресурсами, називають економікою. Згідно з християнсткої точки зору, у центрі всього творіння стоїть людина, яка покликана Богом управляти цим сотвореним світом і його ресурсами: “Наповняйте землю та підкорюйте її собі.” (Бут 1,28) Однак, при цьому людина має встояти перед спокусами жадібного прагнення насолоди, надмірного багатства і панування заради панування. Вкрай необхідно, щоб окрім панування над творінням людина ще й панувала над собою і в кожній земній матеріальні речі вбачала Божий дар не конкретній людині, але цілій людській сім’ї. Тому кожен повинен пам’ятати, що право на користування природними ресурсами має кожен.

Сенс економіки полягає не в торгівлі, не в технократії, ні в пошуках чистого прибутку, ні в стратегіях як заволодіти якомога більшими ресурсами. Об’єктивна мета економіки, як стверджує кардинал Гьофнер, полягає, насамперед, у стабільному і неуххильному творенні передумов, які уможливлюють гідний розвиток окремих людей і цілих суспільних груп. Папа Пій ХІ свого часу стверджував: “Матеріальних благ має бути в такій достатній кількості, щоб не лише вистачало для задоволення життєво необхідних людських потреб, а й щоб вони забезпечували всебічний розвиток культурного життя.” (QA, 75) Досягнення такого розвитку і є головною ціллю економіки.