about illustration

Політична спільнота

Політична спільнота - всі громадяни та підзвітна їм влада - є одним із найважливіших інститутів сучасного життя. Люди мають можливість творити і розбудовувати політичні спільноти, адже Бог сотворив нас з такою сожливістю. Так свого часу папа Іван ХХІІІ сиверджував, що політична спільнота походить від природи людської особи, чиє сумління "відкриває перед людиною порядок, якийБог вписав у кожне створіння, і наказує підкорятися йому" (Pacem in terris, 258). Це "етико-релігійний порядок, і саме він, а не видимий і матеріальний порядок, має вирішальне значення в розв’язанні питань індивідуального і колективного життя, а також проблем цілих держав і їхніх взаємовідносин" (Mater et magistra, 450). Тому ми зобов'язані створювати організовані інституційні засоби задля підтримування і забезпечення справедливості для всіх, незалежно від того, причетні ми до безпосередньої політичної діяльності, чи живемо за будь-яким іншим покликанням. Політична спільнота, феномен властивий людству, існує для того, щоб досягти мети, яка доступна тільки їй, – забезпечити цілісний розвиток кожного з її членів, покликаних постійно співпрацювати задля спільного блага.

"Політична спільнота знаходить своє справжнє втілення у відносинах з народом. «Вона повинна бути органічною і організуючою єдністю народу». Народ – це не безформний натовп, інертна маса, якою треба маніпулювати і яку можна експлуатувати, а об’єд" нання осіб, кожна з яких – «на своєму місці й у свій спосіб» – здатна сформувати власну думку щодо громадських питань і наділена свободою висловлювати свої політичні переконання та відстоювати їх так, як велитьспільне благо. Народ «живе повнотою життя людей, з яких він складається, а кожна людина – це особа, що усвідомлює власну відповідальність і власні переконання». Члени політичної спільноти, хоч і органічно пов’язані між собою як єдиний народ, зберігаютьнепорушну автономність на рівні особистого існування і цілей, яких вони прагнуть." (Компендіум соціальної доктрини Церкви, 385)

Взаємний обов'язок пересічних громадян і посадових осіб має певний заповітний характер, вказучи нам на підзвітність уряду громадянам, і в той же час всіх громадян - Богові. Те ж саме може бути сказано і про взаємні обов'язки членів сімей, шкіл, економічних підприємтсв чи інших організацій. Іншими словами - люди несуть відповідальність один перед одним і один за одного як створіння, покликані до життя за Божими "стандартами" справедливості, любові і дбайливого піклування.

Українська політична спільнота є республікою (що походить з латинського виразу res publica). Сильною і здоровою є республіка, в якій влада визнає і обороняє законом всі природні права людини, а не намагається їх обмежити чи спотворити. У той же час, Конституція політичної спільноти повинна гарантувати усім громадянам можливість вільної участі у політичних процесах. Всі громадяни повинні мати однакові привілеї, користувати з усіх переваг державного добробуту заради утвердження ідеї спільного блага.

Політичні теми у документах Церкви

Політична влада

"Церква завжди вивчала різні концепції влади, прагнучи обґрунтувати і запропонувати модель, засновану на соціальнійприроді людини. «Кожна цивілізована спільнота повинна мати владу, оскільки Бог створив людей соціальними, і жодне суспільство не буде дієздатним, якщо немає когось, хто керував би іншими, спрямовуючи їх до спільного блага. Ця влада, як і все суспільство, має природний характер, і тому походитьвід Бога». Політична влада необхідна, адже на неї покладається велика відповідальність. Вона повинна бути позитивною і незамінною складовою громадського життя." (Пор. Pacem in terris, 269-279)

"Політична влада мусить гарантувати впорядковане і чесне громадське життя. Вона не повинна узурпувати вільну діяльність окремих осіб і груп, а дисциплінувати і спрямовувати їхню свободу на реалізацію спільного блага, поважаючи і захищаючи незалежність індивідуальних і соціальних суб’єктів. Політична влада – це інструмент координації й управління, за допомогою якого люди і проміжні групи прямують до такого порядку, де відносини, інститути і процедури слугуютьцілісному розвиткові людини. Дійсно, політична влада «чи в спільноті як такій, чи в установах, які представляють державу, завжди повинна здійснюватися у межах моралі і в інтересах динамічного спільного блага згідно з юридично закріпленим правопорядком. Тоді громадяни, керуючись сумлінням, мусять проявляти послух»" (Компендіум соціальної доктрини Церкви, 394; Gaudium et spes, 74).

Суб’єкт політичної влади – народ у своїй сукупності; він – носій верховної влади. Народ у різний спосіб делегує здійснення верховної влади тим, кого вільно обирає своїми представниками, але він зберігає за собою прерогативу утверджувати свій суверенітет, оцінюючи діяльністькерівників і навітьзмінюючи їх, якщо вони незадовільно виконуютьсвої функції. Таке право існує в кожній державі і в кожному політичному устрої, та лише демократична форма правління, завдяки своїм процедурам контролю, дозволяє і гарантує його найповнішу реалізацію. (Пор. Centesimus annus, 46)

Демократія

Справжня демократія – це не лише результат формального дотримання низки правил, а плід свідомого вибору цінностей, які лежать в основі демократичних процедур. Це такі цінності, як гідність кожної людської особи, дотримання прав людини, відданість спільному благу як меті і провідному критерію політичного життя. Якщо немає згоди щодо цих цінностей, втрачається найглибший сенс демократії, а її стабільність опиняється під загрозою. (Компендіум соціальної доктрини Церкви, 407)

У демократичній системі політична влада відповідальна перед людьми. Представницькі органи повинні ефективно контролюватися суспільством. Цей контроль може здійснюватися, перш за все, шляхом вільних виборів, які дозволяють суспільству обирати і змінювати своїх представників. Засадничий елемент демократичного представництва – це обов’язок обранців скласти звіт про здійснену роботу. (Компендіум соціальної доктрини Церкви, 408)

Активна участь у політичному житті

Завдання політичних партій – сприяти широкійучасті в громадській відповідальності і загальному доступу до неї. Партії покликані втілювати в життя прагнення громадянського суспільства, спрямовуючи їх до спільного блага і надаючи громадянам реальну можливість зробити власний внесок у формування політичних рішень. За своєю внутрішньою будовою партії мусять бути демократичними та здатними до політичного синтезу і планування. Інструментом участі у політичному житті є також референдум; він становитьформу прямого доступу до політичних рішень. Адже інститут представництва не виключає можливості безпосе" редньо звертатися до громадян, виносячи на референдум важливі для суспільного життя рішення. (Компендіум соціальної доктрини Церкви, 413)

Право на протест і опір владі

Громадяни не зобов’язанні сумлінно виконувати розпорядження влади, якщо вони суперечать вимогам морального порядку, основним правам людини чи євангельському вченню. Через несправедливі закони чесні люди часто постаютьперед драматичними проблемами сумління: якщо таких людей зобов’язуютьбрати участьв морально лихих діях, вони мусять відмовитись. Така відмова – не лише моральний обов’язок, а й основоположне право людини, яке саме в цій якості повинно визнавати і захищати цивільне право. (Компендіум соціальної доктрини Церкви, 400)

Соціальна доктрина Церкви визначає критерії реалізації права на опір: «Збройний опір проти гноблення політичною владою об" ґрунтований лише тоді, коли існуютьодночасно такі умови:

  1. У випадку несумнівних, тяжких і тривалих порушеньосновних правлюдини;
  2. Після вичерпання всіх інших засобів;
  3. Якщо він не спричинитьбільшого безладу;
  4. Якщо обґрунтована надія на успіх;
  5. Якщо раціонально неможливо передбачити кращі вирішення.

Збройна боротьба – це найрадикальніший засіб у намаганні покласти край "очевидній і тривалій тиранії, яка порушує основні права людини і шкодитьспільному благу країни". Серйозна небезпека, яку породжує сьогодні застосування насилля, вимагає віддавати перевагу пасивному опору, який «більше відповідає моральним принципам і має не менші шанси на успіх. (Катехизм Католицької Церкви, 2243)

Громадянське суспільство

Політична спільнота утворюється, щоб служити громадянському суспільству, з якого вона походить. Громадянське суспільство – це сукупність взаємовідносин та культурних і асоціативних ресурсів, які відносно незалежні від політичної йекономічної сфери. «Мета громадянського суспільства універсальна, оскільки стосується спільного блага, на пропорційну участьу якому має право кожен громадянин». Громадянське суспільство характеризується здатністю створювати проекти, спрямовані на розбудову вільного і справедливого соціального життя, в якому різноманітні групи громадян можуть об’єднуватися в асоціації, щоб формувати і висловлювати свої погляди, забезпечувати власні потреби і захищати законні інтереси.

Політична спільнота і громадянське суспільство, хоч і взаємо" пов’язані і взаємозалежні, не рівні в ієрархії цілей. Політична спіль" нота, по суті, служить громадянському суспільству й особам і групам, з яких воно складається854. Тому громадянське суспільст" во не можна вважати додатком чи змінною політичної спільноти. Навпаки, громадянське суспільство має провідне значення, оскільки саме в ньому політична спільнота виправдовує своє існу" вання. (Компендіум соціальної доктрини Церкви, 417-418)